«Патріотизм – серцевина людини, основа її активної позиції»
(В.О. Сухомлинський)
Народознавство у 2015-2016 н.р.
Невичерпним джерелом розвитку особистості є народознавство ( історична наука, що вивчає культуру і побут народів світу, їх походження, розселення та культурно –побутові взаємини). Адже немає талановитішого вихователя, ніж рідна земля та її народ. Народна творчість, фольклор, традиції – це характерні народні вихователі.Народознавство виховує у наших малят моральні, патріотичні, естетичні, творчі задатки. Якщо враховувати виховну силу народної казки, пісні, вишиванки, то вони є найважливішими засобами розвитку дитячої особистості. За допомогою етнографії можна закласти в майбутнє покоління чемність, відповідальність, доброзичливість. Кожна нація має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Вони безпосередньо впливають на духовну культуру народу, а це, у свою чергу, впливає на народну творчість. Саме тому народна творчість нерозривно пов'язана зі звичаями народу.Народні звичаї охоплюють усі сфери громадського, родинного і особистого життя людей. Це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших національних справах. Звичаї, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Вони виробилися впродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу.Інтерес дитини до минулого батьків, бабусь і дідусів, до народних традицій є могутнім чинником розвитку повноцінної соціальної особистості, з високими життєвими позиціями, духовними потребами. Бабусина казка, мамина колискова, дідусева сопілочка — це те, що залишилося у кожному з нас, що не тільки наповнює теплими спогадами про дитинство, але й формує стійкий зв'язок із рідним народом, його культурою.Таким чином, дитина змалечку навчається любити свій народ, свою Батьківщину, почуватися її часткою. Одним з основних завдань педагогічної роботи з дітьми є формування в них відповідальності за майбутнє Батьківщини, психологічної готовності до збереження народного майна. Ми маємо допомогти малюкам опанувати особливості побуту, звичаїв, культури українського народу.
ПРИЙОМИ РОБОТИ З НАРОДОЗНАВСТВА. Вихователь обов'язково має бути обізнаним із питань народознавства. Усі засади у роботі з дітьми мають підпорядковуватися головному правилу — від простого до складного. На початковому етапі — це відповіді на запитання з опорою на демонстраційний матеріал. Поступово завдання ускладнюються: дітям пропонується ставити питання вихователеві з опорою на раніше здобуті знання, що пов'язані ситуативним ланцюжком. Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, педагоги використовують цілий комплекс навчально-виховних заходів, що містить, зокрема, різні види творчості: вишиванки, писанки, різьблення по дереву, гончарство, елементи обробки національного одягу, народну пісню, хоровод, гру, вірші, заклички, примовки, прислів'я та приказки, загадки, прикмети, легенди, повір'я. Саме під час заходів, у нерозривному взаємозв'язку, може подаватися матеріал із різних розділів програми, а не тільки з народознавства.
Обов'язковою умовою під час вибору принципів і прийомів роботи з народознавства є логічні завдання, що мають ігровий зв'язок із сюжетом заняття. У дошкільній педагогіці існує багато методів і прийомів впливу на дітей, зокрема засобів навчання з народознавства, вибір яких залежить від конкретної ситуації.. Методичні прийоми є результативними за умови, коли вихователь застосовує їх системно, ураховує загальні тенденції психічного розвитку дітей, закономірності діяльності, яку він формує, а також тоді, коли педагог добре знає й відчуває кожну дитину. Опанувавши за допомогою дорослих основні способи дії, що характерні для тієї або іншої діяльності, діти можуть використовувати їх у тих самих або дещо змінених умовах. Для цього у груповій кімнаті та на майданчику були створені умови для різноманітної самостійної діяльності малят. Кожний вид народних іграшок і посібників варто зберігати в певному порядку. Це дозволить дітям знайти потрібний предмет, а після гри повернути його на відповідне місце. Важливо продумати, як найраціональніше розподілити матеріал для того, щоб діти могли зайнятися різноманітною діяльністю, не заважаючи одне одному. Плануючи роботу з народознавства, вихователь ураховує, що організація, форми роботи та дидактичний матеріал мають відповідати віковим особливостям дітей, можливостям їх загального й психічного розвитку. Прийоми роботи, що застосовуються вихователем, добираються залежно від основних завдань заняття, а також від його характеру. На заняттях може використовуватися одна з форм роботи або їх комплекс форм.
Складовою частиною заняття є аналіз або, інакше кажучи, відповіді дітей на запитання за його змістом. Дуже важливо, щоб питання були ретельно продумані й підготовлені. Від цього залежить якість відповідей дітей. Важливо, щоб педагог ставив запитання не тільки за змістом попереднього заняття, ураховуючи послідовність подій, їх причинно-наслідковий зв'язок та ін., але й передбачав моделювання кожної ситуації, тому що від структурної будови питання залежить лексико-граматичне оформлення відповіді кожної дитини.
Патріотизм починається з любові до людини.
Патріотизм починається з колиски
(Василь Сухомлинський)
Людина сильна своєю громадянськістю, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу..
Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя. З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності. Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, відданість рідній землі й народові.
Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами, малими жанрами фольклору.
До основних завдань з пріоритетного напрямку – народознавства – належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, села);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
Перш за все про тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів. На конкретних прикладах, через конкретних людей ознайомлюємо дітей з основними рисами українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
Створено відповідне розвивальне середовище в групі та дошкільному закладі, яке сприяє розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту «Світлиця», предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке дозволяє забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
Цікаво проводились свята та розваги, а саме: свято золотої Осені, Андріївські вечорниці, «У наш край завітав Миколай», свято Різдва та Великодня.
